Тривога сама по собі — це нормальна біологічна реакція на загрозу, яка мобілізує організм і допомагає вижити. Тривожний розлад починається там, де ця реакція стає хронічною, виникає поза реальною небезпекою і заважає функціонувати.

Один-два епізоди раптової тривоги переживає до чверті дорослих. Менша частина — близько 2–3% стикається з ними регулярно. Ця стаття пояснює, як виглядає панічна атака, чим вона відрізняється від інших станів і що насправді працює у її лікуванні.

Соціальний тривожний розлад (раніше — соціальна фобія) це не сором'язливість, як часто здається людям, що приходять на консультацію з фразою «я просто інтроверт», а конкретний стан, при якому страх соціальних ситуацій настільки сильний, що людина починає організовувати своє життя навколо його уникання.

Генералізований тривожний розлад (ГТР) — це коли тривога надмірна і триває довше шести місяців. Вона охоплює не одну конкретну проблему, а ціле коло тем: роботу, здоров'я, гроші, близьких, середовище.

Інтуїція, безумовно, штука корисна, але коли йдеться про людину, якій ти довіриш складні переживання й процес змін, я б додала до цього ще кілька зрозумілих орієнтирів. Ось список того, на що варто дивитись, і трохи того, на що дивитись не варто, але всі чомусь дивляться.

Це побутовий вислів, під яким уживається ціла купа явищ: розлад адаптації, культурний шок, скорбота за втраченим, провина того, хто вижив, криза ідентичності, ну і просто хронічна втома від того, що життя зненацька перевернулось.

У цій статті я розбираю, що психіатрія називає депресією, чим вона відрізняється від поганого настрою, чому виникає і як її доказово лікують.

У цій статті я розбираю, що психосоматика означає у клінічному сенсі (а не в соцмережах), як вона реально працює, які стани під неї підпадають, як їх лікують і чому казати пацієнту «це в твоїй голові» неправильно.

Знайома ситуація: ви місяцями ходите по гастроентерологах зі стійким болем у животі, нудотою, проблемами з випорожненням або відчуттям важкості після їжі. Здаєте аналізи, робите УЗД, гастроскопію, колоноскопію, можливо КТ. Кожне обстеження виявляється нормальним, але симптоми не зникають. Розповідаю чому так.

Почну з термінологічної незручності, бо без неї далі буде плутанина. «Високофункціональний аутизм» — це побутовий, а не діагностичний термін. У сучасній класифікації є розлад аутистичного спектра з рівнями підтримки. Але словосполучення живе, бо описує впізнаване: людину, яка говорить, працює, має стосунки, зовні справляється і при цьому влаштована інакше, ніж більшість навколо.